Другу частину «Сторінок минулого« присвячую спогадам
з петербурзької доби свого життя — за час з р. 1900 до майже
половини 1917-го. Початок того часу — до першої російської ре-
волюції — належить до широкого пасма українського лихоліття,
що не давало подій, які вбірали би в себе очі яскравим змістом.
Сіре на рідній землі, ще більш одноманітне та однобарвне було
українське життя в російській столиці. Загал столичних мешканців
українського походження не лише територіяльно одтятий був од
рідної землі, але й одірваний од її інтересів, оживаючи лише раз
на рік в момент великої національної урочистости — роковин
Шевченкових; одиниці ж українські провадили працю в темному
підземеллі, ростікаючись, як і всюди, в так званих малих ділах,
в надії бодай де-що з національного добра врятувати мозольною
працею та стараннями в сферах столичного Олімпу. Лише молодь
— українське студенство — не рахувалася з тими обставинами,
змагаючи проти течії плисти, але й вона ховалася з тим у спіль-
ному тоді для всіх живих сил громадському підземеллі. То що ж
дивного, коли память мало що зберігла про одноманітні факти
тодішнього українського життя, І встають вони в уяві, як один,
повитий туманом, сірий, невиразний клубок вражінь. Лише з пер-
шою революцією почало світати —- й на загальному виднокрузі
російському, й у життю українському. Та система винародов-
лення, що на протязі більш двох століть тяжила над українським
народом, починає росколини давати, — й се, може, найвиразніше
чується в самому осередкові державному, де саме кувалися за-
сади тої системи.